1274_Ковтун та ін._Історія укр. культури

5.Назвіть видатних українських учених.

6.Назвіть найвідоміші українські кінострічки, режисерів, акторів.

7.Хто з українських митців був дисидентом? Яким чином склалася їх доля?

8.Які зміни у культурному процесі відбулися у другій половині 80 рр. ХХ ст.?

VІ. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО РОЗВИТКУ

1.Мовна ситуація, освіта й наука в сучасній Україні.

2.Література, музика, театр, кіно і телебачення в незалежній Україні.

3.Релігійна ситуація в Україні.

4.Проблеми і перспективи української культури.

Зі здобуттям незалежності українська культура опинилася у принципово нових умовах розвитку. Пішла в минуле практика суворого державного адміністрування та цензури будь-якої творчої діяльності. Водночас із крахом адміністративно-командної системи суттєво скоротилося чи зовсім припинилося державне фінансування мистецьких і наукових установ, професійних спілок і відповідних інфраструктур. Таким чином, платою за інтелектуальну і творчу свободу стало різке погіршення матеріального стану в цій сфері. Можна говорити і про те, що на зміну владному диктату прийшов диктат грошей.

Наслідком цих суперечливих тенденцій став помітний матеріальний і кадровий занепад усіх галузей вітчизняної культури. У масовій культурі «звільнене» місце стрімко заповнилося іноземною продукцією переважно американського та російського виробництва. В останні роки ситуація поступово вирівнюється, українське мистецтво, література, музика стрімко позбавляються ознак провінційності, стають відомими не лише в Україні, але

йу всьому світі.

1.Мовна ситуація, освіта й наука в сучасній Україні

Проголошенням незалежності України і розбудовою самостійної Української держави було створено нові умови для розвитку культури. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру», якими передбачені заходи з розвитку української національної культури. У цьому ж році розроблено Державну національну програму «Українська освіта в XXI ст.», прийнято «Закон про освіту». У цих документах передбачено демократизацію освіти, покращення технічного забезпечення шкіл, видання підручників, створення університетських комплексів, мережі ліцеїв. Певних успіхів досягнуто в поступовому переведенні на україномовний режим середньої та вищої школи. За перші три роки незалежності кількість першокласників, які стали навчатися українською мовою, зросла із 43,5 до 67,7 %. У системі середньої освіти зникла одноманітність. З’явилися авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види середніх навчальних закладів із ранньою профілізацією – гімназії, ліцеї. Почала діяти програ-

ма державної підтримки обдарованих дітей, натомість практично зникла система професійного навчання, оскільки промисловість виявилася неспроможною фінансувати ПТУ. Масово закривалися дитячі садки. У 2000 р. розпочато перехід на 12-річну середню освіту; реформується система вищої освіти. Для підвищення її рівня введено систему акредитації. Найбільші навчальні заклади отримують статус національних. Крім державних, з’являється велика кількість комерційних вишів. Унаслідок цього кількість різного роду інститутів, академій, університетів зросла майже вдвічі, хоча деякі з цих вишів не забезпечували достатньої якості підготовки фахівців. У 1992 р. відновлено діяльність Києво-Могилянської академії – навчального закладу нового типу, де викладання й навчання здійснюється українською та англійською мовами. Відбувається перехід на триступеневу підготовку: бакалавр, спеціаліст, магістр. ВНЗ стають більш автономними.

За переписом 1989 р. українці становили 72 % населення республіки, серед них рідною українську мову назвали 67 %. Російська мова переважає на сході України та в Криму. Але досить показовим є ставлення росіян в Україні до української освіти своїх дітей – за даними американського соціолога І. Бремера (1994 р.), 54 % росіян у Львові й 65 % у Києві були згодні з тим, щоби їхні діти навчалися в українських школах, і майже всі росіяни у Львові та Києві (відповідно 96 % та 91 %) визнавали, що їхні діти мають вільно володіти українською мовою. У Сімферополі так вважали 54 % росіян. Це, по суті, свідчило про підтримку неетнічними українцями процесу еволюційної українізації. Національні меншини України отримали змогу задовольняти свої культурні потреби. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців. Наприклад, радіо в Маріуполі регулярно проводить передачі грецькою мовою (у Донецькій області мешкає понад 100 тисяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською, іншими мовами викладання. На особливу увагу заслуговує проблема розвитку культури кримськотатарського населення.

Наука. Попри фінансові й інші труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у найбільших міжнародних програмах століття, наприклад, космічних програмах «Морський старт», «Глобалстар», також у космічних програмах «Спектр», «Марс-96», «Шаттл-97», «Океан», «Природа». Уперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді.

На науковому потенціалі дуже серйозно відбилися економічні проблеми. Реструктуризація керування економікою, перехід одних підприємств у приватну власність, збитковість інших – усе це негативно позначилося на галузевих наукових і проектних інститутах. Державне фінансування науки скоротилося вчетверо. До України імпортується електронна техніка; власне її виробництво не налагоджується. Погіршення умов життя і роботи стало головною причиною того, що за кордон виїздять тисячі науковців.

2. Література, музика, театр, кіно і телебачення в незалежній Україні

Література. Літературний процес в Україні є досить складним, він протистоїть тискові російськомовних видань. З одного боку, продовжували творити письменники й поети старшого покоління: Іван Драч, Володимир Дрозд, Роман Іваничук, Павло Загребельний, Ліна Костенко, Юрій Мушкетик, Борис Олійник, Дмитро Павличко. З іншого боку, з’явилися нові молоді літератори, які намагаються по-новому вирішити літературні проблеми, йти в ногу зі світовим літературним процесом. Це дочка Ліни Костенко – Оксана Пахльовська, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Віктор Неборак, брати Андрій та Віталій Капранови, Марія Матіос, Андрій Курков, Ірена Карпа й ін.

Жанр історичної романістики розвивають Юрій Мушкетик, Роман Федорів. Книга Р. Іваничука «Орда» продовжує традиції Пантелеймона Куліша, Адріана Кащенка, Богдана Лепкого. Поет Микола Вінграновський написав яскравий роман «Наливайко». Повертаються в Україну твори українських емігрантів – Івана Багряного («Сад Гетсиманський», «Тигролови»), Василя Барки («Жовтий князь»), Євгена Маланюка («Остання весна», «Книги спостережень»), Уласа Самчука («Волинь»), Юрія Тарнавського («Без нічого», «Їх немає»).

Високий рівень політизації суспільства призвів до того, що в галузі літератури найбільшого поширення набула публіцистика. Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів українських книг, комерційна література, в основному, привозиться з Росії. Оптимальним показником вважається друкування 12–14 книг на рік на душу населення. Якщо в 1991 р. в Україні цей показник становив 3,6, то в кінці 90-х – 0,99. Населення значною мірою позбавлене можливості читати періодику (на поч. 2011 р. лише близько 8 % сімей передплачують газети або журнали ().

Музика. Небачених успіхів за роки незалежності досягла українська естрада, заснована на національних музичних і пісенних традиціях. Великою популярністю користуються серед молоді і людей старшого покоління Ірина

Білик, Іво Бобул, Павло Зібров, Василь Зінкевич, Алла Кудлай, Таїсія Повалій, Софія Ротару, Лілія Сандулеса, і молоді виконавці: Ані Лорак, Наталя Могилевська, Олександр Пономарьов, Руслана, та ін. Популярними серед молоді є групи «ВВ», «Океан Ельзи», «Друга ріка», «Танок на

майдані Конго», «Кому вниз», «Королівські зайці», «Мертвий півень», «Пікардійська терція», «Сонцекльош», «Тартак». Великого авторитету набуває у світі міжнародний конкурс піаністів ім. Горовіца, який започатковано в Києві.

Кіно і телебачення. Певних успіхів було досягнуто й українським кіномистецтвом. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених переважно історичному минулому України. Створено декілька багатосерійних фільмів, серед яких: «Сад Гетсиманський» (за мотивами творів І. Багряно-

го), «Пастка» (за І. Франком), телесеріали «Роксолана», «Царівна» й ін. На

34-му кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму «Ізгой» (за мотивами повісті А. Дімарова; режисер В. Савельєв) присуджено Гран-прі. Значною подією в кіномистецькому житті України стала історико-пригодницька картина Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» за участю українських акторів, але не став подією, навіть не потрапив до прокату, фільм Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001 р.). До короткого списку претендентів на Оскар-2003 (номінація «Кращий іноземний фільм») було внесено художній фільм молодого режисера Олеся Саніна «Мамай». Створюються українсько-росій-ські, українсько-французько-російські («Схід-Захід») та інші кінокартини Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою. Суттєво змінено зміст програм українського радіо: вони стали професіональними, національно спрямованими.

Театр. Зник державний контроль, який багато років тяжів над творчою інтелігенцією. Розширилися можливості гастрольної діяльності. Однак багато театрів, творчих колективів через скорочення державного фінансування опинились у складній ситуації. Відбувається, з одного боку, усвідомлення необхідності їх підтримки органами влади, у тому числі – місцевої, з іншого боку, йде пошук спонсорів, меценатів. Прикладом може служити Донецький оперний театр ім. Анатолія Солов’яненка, художнім керівником якого є Вадим Писарєв. Тут не припиняються прем’єри спектаклів, з успіхом проходять зарубіжні гастролі, організовуються національні й міжнародні фестивалі.

Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні по- в’язане передусім із діяльністю таких яскравих режисерів, як Богдан Жолдак, Сергій Данченко, які отримали світове визнання.

3. Релігійна ситуація в Україні

Релігія. Принципово змінилися відносини держави й церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання, зберігаючи відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Ці положення законодавства з декларованих перетворилися на реальні. В Україні, за станом на 1 січня 2000 р., діяло близько 22 тис. релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів. Релігійним общинам повернені націоналізовані в минулому будівлі. Відновлено шедеври української храмової архі-

тектури: Михайлівський золотоверхий собор та Успенський собор Києво-

Печерської лаври.

Відновили свою діяльність Українська греко-католицька (УГКЦ) та Українська автокефальна православна церкви (УАПЦ). У 1991 р. до України з Рима повернувся кардинал Мирослав Любачівський. Греко-католикам повернуто Собор св. Юра, який знову став резиденцією УГКЦ. У 1990 р. в Києві відбувся Всеукраїнський собор відновленої УАПЦ, який обрав патріархом УАПЦ митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом «Патріарх Київський та всієї України». Того ж року у Софійському соборі відбулася його урочиста інтронізація.

У 1990 р. собор Руської православної церкви надав статус екзархату Українській православній церкві (УПЦ). Екзарх України отримав титул митрополита Київського і всієї України. Того ж року грамоту про незалежність УПЦ вручено митрополиту Філарету. Але навесні 1992 р. останній розірвав із Москвою і проголосив себе головою Київського патріархату УПЦ. Того ж року на Всеукраїнському православному соборі відбулося об’єднання УПЦ та УАПЦ до єдиної УПЦ-Київський Патріархат на чолі зі Мстиславом. Собор скасував акт 1686 р. про переведення Київської митрополії до Москви. Після смерті у 1993 р. Мстислава церкву очолив патріарх Володимир (колишній дисидент Василь Романюк), а після його раптової і загадкової смерті у 1995 р. – Філарет. Похорон Володимира відбувся за умов протистояння нового керівництва церкви і влади, супроводжувався порушеннями громадського порядку на Софійському майдані. УАПЦ знову відкололася від УПЦ Київського Патріархату.

Таким чином, в Україні діє чотири православні церкви: УПЦ Московського Патріархату, УПЦ Київського Патріархату, УАПЦ, а також Українська греко-католицька церква. Протиріччя між ними призводять до міжконфесійних конфліктів. Нинішня влада в Україні надає преференції одній церкві – УПЦ МП. Ця церква отримала право на «реконструкцію» Десятинної церкви

– на автентичному історичному фундаменті. За наполяганням УПЦ МП почався процес виселення з Києво-Печерського лаврського історико-культур- ного заповідника «Музею книги та друкарства», «Музею історичних цінностей», «Музею народного декоративно-прикладного мистецтва», «Музею кінематографії та театрального мистецтва».

Українська православна церква Московського патріархату є провідником доктрини «русского міра». В Україні існують римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, п’ятдесятники, лютерани тощо), общини юдеїв, мусульман, буддистів.

4. Проблеми і перспективи української культури

Для більшості людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче – туристичні поїздки, стали недоступними. У зв’язку зі значним зниженням життєвого рівня (за рівнем життя Україна посідає 95-те місце у світі, а більша частина населення перебуває за межею бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається підвищення рівня захворюваності, смертності, зниження народжуваності.

Стара тенденція фінансування культури за залишковим принципом набула всеохоплюючих розмірів. У декілька разів скоротилися тиражі періодичних видань. Випуск українських книжок знизився до рівня, якого він не досягав за найгірших часів сталінізму. Брак коштів призводить до перепрофілювання чи закриття багатьох культосвітніх установ. Під загрозою повного знищення опинився український кінематограф. Загрозливих форм для української духовності набуло поширення американської та російської

поп-культур (зокрема через телебачення) з розгулом насильства, сексу, аморальності, бездуховності – саме того, проти чого вже багато років ведуть боротьбу громадськість та уряди багатьох європейських країн. Для молодої української держави, яка фактично заново створює власну політичну й економічну систему, національні моральні цінності та пріоритети, зрештою, державну українську націю, таке неконтрольоване поширення низькопробної іноземної культурної продукції становить серйозну загрозу національній безпеці. З’явився поділ української культури на елітарну й масову.

Поточний період української культури не є однозначним. Досягнення незалежності через фінансові й інші несприятливі чинники не дозволяє використати всі потенційні можливості нового державного стану України для розвитку національної культури. Нова українська влада за останній рік відмовляється від багатьох здобутків і досягнень останніх років. Посилилася русифікація. У Східних регіонах України під претекстом «некомплектності» закриваються українські школи. Нові можливості відкриються перед українською культурою, коли в Україні сформується громадянське суспільство. Новий громадський (так званий «третій», на відміну від перших двох – державного та комерційного, бізнесового) суспільний сектор – це сума недержавних неприбуткових організацій, які впливатимуть на перебіг суспільних і культурних процесів.

Контрольні запитання

1.Які тенденції характерні для сучасної української культури?

2.Які чинники гальмують розвиток вітчизняної культури?

3.Яку мету переслідує держава в освітній політиці?

4.Назвіть найвідоміших сучасних українських музичних виконавців, літераторів, акторів, кінорежисерів, театральних діячів.

5.Які театри працюють у Дніпропетровську?

6.Які кіностудії є в Україні?

7.Чому іноземні кінофільми є більш популярними, ніж вітчизняні?

8.Якими є відносини між церквою та державою, церквою та школою?

9.Які нетрадиційні вірування вам відомі?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Гаврющенко, О. А. Історія культури [Текст]: навч. посібник / упор. О. А. Гаврющенко, В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К., 2004.

2.Греченко, В. А. Історія світової та української культури [Текст]: довідник для школярів та студентів / В. А Греченко, І. В. Чорний. – К., 2009.

3.Історія української культури. У 5-ти томах. [Текст] / гол. ред. Б. Є. Патон. –

К., 2005.

4.. Історія української та зарубіжної культури [Текст]: навч. посіб. для вузів / за ред. С. М. Клапчука. – К., 2007.

5.Історія української культури [Текст]: навч. посіб. / В. М. Шейко. – К., 2006.

6.Кордон, М. В. Українська та зарубіжна культура [Текст]: навч. посіб. / М. В. Кор-

дон. – К, 2003.

7.Лекції з історії української та зарубіжної культури [Текст] / за ред. В. Яртися. –

Л., 1996.

8.Основи художньої культури [Текст]: навч. посіб. для вищ. навч. закл.: Ч. 2: Теорія та історія української художньої культури. – Х., 1999.

9.Українська та зарубіжна культура [Текст]: навч. посіб. / за ред. М. М. Заковича. –

К., 2006.

10.Хоменко, В. Я. Українська і світова культура [Текст]: підручник / В. Я. Хоменко. –

К., 2002.

11.Шевнюк, О. Л. Українська та зарубіжна культура [Текст]: навч. посіб. / О. Л. Шев-

нюк. – 2-ге вид., випр. – К., 2003.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1.Білецький, П. Нариси з історії українського мистецтва [Текст] / П. Білецький. – К.,

1981.

2.Бокань, В. Історія культури України [Текст]: навч. посіб. / В. Бокань, Л. Польовий.

–К., 2002.

3.Булат, Т. Світ Миколи Лисенка. Національна ідентичність, музика і політика України ХІХ – початку ХХ століть [Текст] / Т. Булат, Т. Філенко. – К.; Нью-Йорк., 2009.

4.Власенко, О. І. Культурологія [Текст]: навч. посіб. для вузів / О. І. Власенко, Ю. В. Зайончковський. – Х.: Парус, 2007.

5.Горбач, Н. Справжній Михайло Драгоманов [Текст] / Н. Горбач. – Л., 2008.

6.Горбач, Н. Я. Теорія та історія світової та вітчизняної культури [Текст] / Н. Я. Гор-

бач. – Л., 1992.

7.Жарких, М. І. Леся Українка: енциклопедія життя і творчості. Компоновка диску, примітки, додаткові статті [Текст] / М. І. Жарких. – К., 2008.

8.Жлотовський, П. Художнє життя на Україні в ХVІ–ХVІІІ ст. [Текст] / П. Жлотов-

ський. – К., 1983.

9.Запаско, Я. Мистецтво книги в України в ХVІ-ХVІІ ст. [Текст] / Я. Запаско. – К.,

1983.

10.Історія української культури [Текст] / за ред. І. Крип’якевича. – К., 1999.

11.Кононенко, П. П. Українознавство [Текст]: навч. посіб. / П. П. Кононенко. –

К., 1994.

12.Лозко, Г. С. Українське народознавство [Текст] / Г. С. Лозко. – К., 1995.

13.Матіос, М. Вирвані сторінки з автобіографії [Текст] / М. Матіос. – Л., 2011.

14.Мєднiкова, Г. С. Українська i зарубiжна культура ХХ столiття [Текст]: навч. посiб. для вузiв / Г. С. Мєднiкова. – К., 2002.

15.Огієнко, І. Українська культура [Текст] / І. Огієнко. – К., 1993.

16.Овсійчук, В. Українське мистецтво ХVІ – першої половини ХVІІІ ст. [Текст] / В. Овсійчук. – К., 1985.

17.Сто великих українців [Текст]. – К., 2003.

18.Українська культура в європейському контексті [Текст] / Ю. П. Богуцький, В. П. Андрущенко, Ж. О. Безвершук, Л. М. Новохатько. – К., 2007.

19.Українська культура: історія і сучасність [Текст]: навч. посіб. / за ред. С. О. Черепанової. – Л., 1994.

20.Українська культура: лекції [Текст] / за ред. Д. Антоновича. – К., 1993.

21. Ушкалов, Л. В. Світ українського бароко [Текст]: філологічні етюди /

Л. В. Ушкалов. – Х., 1994.

22.Шейко, В. М. Історія української культури [Текст]: навч. посіб. / В. М. Шейко, Л. Г. Тимошевська. – К., 2006.

23.Шейко, В. М. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації

(друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.) [Текст]: монографія / В. М. Шейко, Ю. П. Богуцький. – К., 2005.

Навчальне видання

Ковтун Віра Володимирівна Куліш Артем Іванович Слободянюк Микола Анатолійович Щербакова Тетяна Олексіївна Андросова–Байда Дарина Олександрівна Іващенко Григорій Лукич Єрмоленко Валентин Валентинович

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Методичні вказівки до самостійної роботи студентів

Редактори І. С. Лопатіна, Т. В. Мацкевич

Комп’ютерна верстка Т. В. Шевченко

Формат 60 х 84 1/16. Ум. друк. арк. 3,26. Обл.-вид. арк. 3,31.

Тираж 150 прим. Зам. №. 1143.

Видавництво Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

Свідоцтво суб’єкта видавничої діяльності ДК № 1315 від 31.03.2003

Адреса видавництва та дільниці оперативної поліграфії: 49010, Дніпропетровськ, вул. Лазаряна, 2; www.diitrvv.dp.ua