- •Семінарське заняття 10-11
- •Тема 6. Організаційний процес
- •6.1. Організаційна діяльність: сутність та складові.
- •6.2. Альтернативні парадигми організаційного процесу.
- •6.3. Система управління - кібернетичний підхід.
- •6.4. Принципи управління: принцип розімкненого управління; принцип розімкненого управління з компенсацією збурень; принцип замкненого управління; принцип однократного управління.
- •6.5. Методи управління: детермінований метод управління; програмно-цільовий метод управління; ціннісно-орієнтований метод управління.
- •6.6. Оптимізація управління.
Семінарське заняття 10-11
Тема 6. Організаційний процес
6.1. Організаційна діяльність: сутність та складові.
Організація – це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.
Організаційна діяльність – це процес, за допомогою якого керівник усуває невизначеність, безладдя, плутанину та конфлікти поміж людьми щодо роботи або повноважень і створює середовище придатне для їх спільної діяльності.
Основними складовими організаційного процесу (організаційної діяльності) є:
а) розподіл праці – розподіл загальної роботи в організації на окремі складові частини, достатні для виконання окремим робітником відповідно до його кваліфікації та здібностей;
б) групування робіт та видів діяльності у певні блоки (групи, відділи, сектори, цехи, виробництва тощо) – департаменталізація;
в) підпорядкування кожної такої групи керівникові, який отримує необхідні повноваження (делегування повноважень);
г) визначення кількості робітників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові (встановлення діапазону контролю);
д) забезпечення вертикальної та горизонтальної координації робіт та видів діяльності (створення механізмів координації) [2,3,6,10].
Організаційний процес – це достатньо складний вид діяльності. Його складність полягає у необхідності вибору рішення з безлічі можливих альтернатив, кожна з яких не поступається решті з точки зору раціональності прийняття організаційного рішення. Це наочно підтверджує рис. 7.1., на якому представлено континууми можливих рішень в межах організаційної діяльності. (Континуум – це безперервна сукупність, наприклад, в математиці – це сукупність всіх точок прямої, яка еквівалентна сукупності всіх дійсних чисел). Кінцевим результатом організаційної діяльності є вибір певної позиції на всіх континуумах складових організаційної діяльності. Такий вибір у підсумку і формує організаційну структуру.
Організаційна структура в теорії управління визначається як абстрактна категорія, що характеризується трьома організаційними параметрами: 1) ступенем складності; 2) ступенем формалізації; 3) ступенем централізації (рис. 7.2).
Під складністю розуміється те, як багато виразних ознак має організація. Чим глибше розподіл праці, чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління, тим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації.
Ступінь, у якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх робітників і є ступенем формалізації. Чим більше правил та регуляторів в організації, які вказують, що можуть робити співробітники, а що – ні, тим більш формалізованою є структура організації.
Централізація визначає місце, де переважно зосереджено право прийняття рішень. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою. Децентралізація означає, що право прийняття певних рішень передасться з вищих рівнів управління на нижчі.
Розрізняють декілька аспектів організаційної діяльності:
– взаємовідношення повноважень, що об'єднують керівництво вищої ланки з нижчими рівнями працівників і забезпечують можливість розподілу та координації завдань;
– створення системи управління, тобто створення об'єктів управління (керованих систем), суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними;
– удосконалення системи управління.
Практичним результатом виконання організаційної функції вважається;
1) затвердження структури виробництва, структури органів управління, схеми взаємозв'язків між підрозділами;
2) регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлення прав та обов'язків органів управління й посадових осіб;
3) затвердження положень, інструкцій;
4) підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах [3,10,12].